Іван Павлович Бондар був азартним картярем. Одного разу він виграв чималі гроші, на які придбав земельну ділянку та побудував розкішний будинок. Рівнянин пообіцяв більше не повертатися до згубної звички та зайнявся бізнесом. Він організував процес виготовлення та збуту ковбасної продукції. Іван Бондар був впливовою людиною у свій час та мудрим підприємцем. Батько двох синів прагнув кращого життя своїм дітям. Він вчився на власних помилках та багато працював. З приходом радянської влади все перевернулося з ніг на голову. Ковбасня закрилася, а мрії про безхмарне та заможне майбутнє в один момент стали нездійсненними, пише rivne.one.
Про розвиток торгівлі у Рівному у міжвоєнні роки
Рівне у міжвоєнні роки славилося жвавою торгівлею. У повітовому містечку організовували знамениті Волинські торги, де була представлена різноманітна продукція. Відвідувачі могли придбати як найменші господарські дрібниці, так і тогочасні автомобілі.
В далекому 1930 році вперше в Рівному відбулася масштабна подія – Волинські торги, які успішно проходили ще кілька років поспіль та щоразу дивували своїм асортиментом. На ярмарку представляли продукцію, яку виготовляли не лише на території воєводства, а й всієї Польщі. З часом подію настільки масштабували, що процес підготовки до торгів тривав декілька місяців. Готувалися до ярмарку не лише продавці, а й покупці.
Про Волинські торги чули не лише в Україні. Знакову подію активно рекламували: про неї писали в газетах та журналах, друкувалися брошури та каталоги. Дійство проходило на території парку Любомирських. Місце відпочинку ретельно впорядковували. Тут облаштовували торгові приміщення. Місцеві готелі також готувалися до прийому відвідувачів зі всієї Польщі.
Рівне обрали торговою столицею краю недаремно. Шосейне та залізничне сполучення міста було вигідним в плані поставки сільськогосподарської продукції від виробника до споживача. У 20-30-х роках 20 століття населення Рівного активно зростало. Родючі ґрунти, сприятливі погодні умови, багатство корисних копалин позитивно впливали на розвиток сільського господарства. Надлишок товарів не мав активного ринку збуту, тому постала гостра потреба вирішити це питання.
Вздовж головної вулиці близько один від одного розміщувалися дрібні торговельні лавки та великі магазини. За переказами старожилів, тут продавали завжди смачні та свіжі продукти харчування. При наявності грошей можна було купити будь-що. Серед торговців багато було євреїв, які практично на кожному кроці запрошували до їхньої крамниці. Звичною практикою було куштування продуктів харчування перед покупкою. Крім того, товари можна було отримати в борг, відмітившись в окремому записнику.
Такі розповіді дивують, адже на зміну польському режиму прийшла радянська влада. Вона асоціюється з довжелезними чергами за дефіцитними товарами. Не всім доступною у ті часи була і м’ясна продукція, в тому числі ковбаса. Для порівняння, за часів панування польської влади навіть найбідніші рівняни ласували ковбасними обрізками, які також були смачними та свіжими.
Хто такий Іван Бондар та як йому пощастило одного разу виграти чималу суму
Іван Павлович Бондар народився в 1891 році. Сім’я Бондарів родом з Кубані, згодом оселилася у Верхові, де й навчався майбутній підприємець. У роки Першої світової війни Івана Павловича забрали на фронт. Так він став писарем у військово-польовому шпиталі в Тучині. Тут познайомився з майбутньою дружиною Оленою Сидорівною Зінкевич, яка після навчання в церковно-приходській школі при Корецькому монастирі працювала в тому ж шпиталі сестрою милосердя. Вони одружилися та переїхали жити в Рівне, коли закінчилася війна. У 1918 році Іван Бондар пішов працювати двірником.
Іван Павлович залежав від азартних ігор, найбільше полюбляв грати в карти. Одного разу йому дуже пощастило виграти разом з товаришем велику суму грошей золотом. Друзі справедливо поділили виграш, пішли до церкви та заприсяглися зав’язати з картами.
Іван Бондар свою обіцянку виконав, хоча неодноразово хотілося повернутися до попереднього життя. За виграні кошти він придбав земельну ділянку та побудував чималий будинок. Його товаришу не пощастило, він зірвався та програв всі гроші.
Як Іван Бондар розвивав свій “ковбасний бізнес”
Іван Бондар у 1925 році закінчив училище. У Луцьку старійшини цеху ковбасників вручили диплом про те, що йому дозволено виготовляти ковбаси. Ця нагорода висіла на видному місці і щоразу нагадувала про компетентність власника. Він любив носити світлий одяг та голився налисо, щоб ніяка волосина не потрапила в продукт.
Господар будував свій великий цегляний будинок та мріяв тут започаткувати власну справу. З цією метою під хатою з’явився глибокий підвал, який слугував льодовнею для м’ясної продукції. У цьому приміщенні зберігалися баки для соління м’яса. Лід сюди потрапляв з Басівкутського озера у вигляді нарізаних кубиків. Такі замерзлі бруски пересипалися тирсою та зберігали холод протягом цілого року. Продуманою була і система стоку води. За будинком знаходилася власна коптильня.
Справи у Івана Павловича помаленьку пішли вгору. Ковбасня приносила дохід, а продукція подобалася рівнянам. М’ясо купували у селян. За польських часів забій тварин на власному подвір’ї заборонявся, карався штрафом. Тварин доставляли на бойню, де спеціалісти робили все так, як наказував хазяїн.
Іван Бондар – авторитетна людина в Рівному
Іван Павлович був фахівцем своєї справи, швидко завоював авторитет серед містян та колег. Завдяки старанням та знанням його обрали старійшиною цеху ковбасників. Ця посада передбачала підготовку кваліфікованого спеціаліста раз на три роки. Так Іван Бондар навчив своїй справі чеха Новака та єврея Керштейнера.
Внук Богдана Павловича пригадує, що його дід виготовляв ковбаси за особливою технологією. Наприклад, сиро-в’ялена ковбаса повинна була провести 21 день у вертикальному положенні в бочці з вологим піском при відповідній температурі. У магазині Бондарів асортимент ковбасних виробів був різноманітним. Одних лише зельців пропонувалося 5 видів. Придбати продукцію міг не лише заможний покупець, а й люди з меншими статками, адже ціни не були захмарними.
За польських часів ціни на м’ясну продукцію контролювалися, а порушення закону каралося штрафами. Реалізовував свою продукцію Іван Бондар в орендованому у єврея магазинчику, де торгувала його дружина Олена. За радянської влади в цьому приміщенні діяла перукарня.
Великий родинний будинок Бондарів знаходився навпроти готелю “Мир”. Іван Павлович тримав своє помешкання в чистоті, доглядав за господарством. Навколо дому посадив садок і вимостив цементною польською плиткою тротуарну доріжку.
Прихід радянської влади та подальша доля родинного бізнесу Бондарів
У 1939 році життя стало нестерпним для Бондарів. Власника будинку разом з дружиною та двома синами вигнали з дому. Натомість туди заселили військового майора з сім’єю. Ковбасню та магазин закрили до тих пір, поки місто не опинилося під німецькою окупацією. Тодій й повернулися до власної оселі Бондарі і помаленьку почали відновлювати свою справу. Під час бомбардувань в 1944 році будинок Бондарів було пошкоджено.
Після війни Іван Павлович обіймав посаду начальника “Облмельтресту”, де й пропрацював до 1956 року. Серце Івана Бондаря перестало битися в 1967 році. Поховали його на Дубенському кладовищі. У 1970-х роках будинок Бондарів знесли в процесі прокладання проспекту Миру.
