У повоєнному Рівному радянська влада дозволила працювати приватним підприємцям. У той період таких людей називали кустарями. Вони випускали різну продукцію, але цього не вистачало, аби забезпечити потреби населення. Попит в рази перевищував пропозицію, пише rivne.one.
Економіка переживала не найкращі часи. Місцеві магазини пропонували рівнянам будівельні матеріали, меблі, продукти харчування, дитячі іграшки, одяг, взуття, всякі дрібниці. Речей першої необхідності не було у достатній кількості. Часто полиці у крамницях були напівпустими, проте скрізь висіли портрети Сталіна та Леніна або стояли їхні бюсти. Важко приходилося нашим землякам, але війна закінчилася, життя тривало, потрібно було вставати з руїн та пристосовуватися до нових умов.
Що таке артілі та їх діяльність у Рівному
Майже у кожній рівненській родині зберігаються предмети домашнього вжитку радянських часів. Вони припадають пилом у сервантах. Хтось уже позбувся таких речей, викинувши їх на смітник. Колекціонери скуповують тогочасні годинники, посуд, одяг, прикраси чи інші предмети.
Кустарі пропонували широкий асортимент продукції – від найпростіших речей до возів та меблів. Можна було придбати продукти харчування, безалкогольні напої, пошити взуття, одяг, купити готові вироби та іншу продукцію, яку пропонували артілі. Це добровільне об’єднання людей, які спільно ведуть господарську діяльність і ділять між собою прибуток від реалізації товарів чи послуг. Також доступними для населення були пральні, перукарні, годинникова майстерня, цех столярних виробів, фотостудія. Таких артілей за польських часів у місті було 66.
З приходом нової влади активізувалася робота кустарів. Малі підприємства крок за кроком відновлювали свою діяльність та піднімали економіку з руїн, давши поштовх до розвитку великої промисловості.
У 1945 році у Рівному працювали декілька артілей: “1 Травня”, “Більшовик”, “Красный кожевник”, “Червоний чоботар”, “8 Березня” ,”17 Вересня”, “Побутпраця” та інші.
Одяг та взуття були в дефіциті
Після війни важко звикати до нової реальності та приходилося брати себе в руки та жити за іншими правилами. Новий одяг та взуття був дефіцитним товаром, тому рівняни змушені були обирати з того, що пропонували місцеві крамниці, або задовілянися покупками, зробленими до війни. Замість модних костюмів та модельних туфлів жінки часто одягали брюки, тілогрійки та взували кирзові чоботи.
На початку літа 1944 року відновила свою діяльність артіль “8 Березня”. Вона була найбільшим виробником одягу та взуття, розпоряджалася двома швейними і взуттєвими майстернями, та одним виробництвом культтоварів. Тут рівняни могли здати в ремонт свій одяг чи взуття, а також замовити індивідуальне пошиття. Найдефіцитнішим було взуття. Для прикладу, 3 рівненські артілі відшили всього 831 пару взуття для 20 тисяч місцевого населення.
Напівпорожні полиці пропонували дешеву продукцію, а бюстів Леніна було вдосталь
У газеті “Червоний прапор” за листопад 1945 року писали, що прилавки рівненських крамниць не могли запропонувати широкий асортимент продукції. Кореспонденти видання здійснили обхід деяких точок збуту і виявили у магазині “Господарчі товари” декілька грабель, кінських упряж, кочерг, одежних щіток ненайвищої якості. Бракувало відер, лопат, дверних та віконних ручок, ложок та ножів.
Запастися основними продуктами харчування можна було за хлібними та продуктовими картками. Дефіцитними були пиво та безалкогольні напої не лише в холодну пору року. У спеку знайти кіоск з водою, двойним сиропом чи звичайним квасом вдавалося вкрай рідко. Нехватку товарів пояснювали заниженими планами артілей та відсутністю сировини.
Якщо скульптурна майстерня Рівного виготовляла близько півсотні бюстів Сталіна та Леніна щомісяця, то замовити пошиття взуття нагадувало справжню пригоду. Рівняни могли місяцями чекати на виконання свого замовлення. Скрізь потрібно вистояти довжелезні черги, а в результаті можна було піти додому ні з чим. В середині 1950-х років діяльність артілей припинили.
