Сучасне життя складно уявити без елементарних побутових благ: душової кабіни, ванни. На мить здається, наче вода з кранів бігла завжди. Однак про такі зручності в минулому столітті можна було хіба що мріяти. На початку XX століття жителі Рівного здійснювали миття в річці Устя або в Басівкутському озері. Річка та озеро підходили для гігієнічних процедур влітку, а от взимку доводилось гріти воду і митися в ночвах. Значно спростила ситуацію для рівнян поява будинків зі «зручностями» – міських лазень, пише rivne.one.
Миття в річці та лазні загального користування в 20-30-х роках
На початку XX століття у місті Рівне ще не було розгалуженої водопровідної мережі. Влітку доводилось митись в річці Устя або в Басівкутському озері. На щастя, в XX столітті вода в цих водоймах ще не була забрудненою. Тому купання в них та прання одягу було безпечним для здоров’я.
Звичайно, з настанням перших осінніх холодів про купання в річці чи ставку можна було забути. Хіба, що сміливці наважувались. Здебільшого містяни мились у власних помешканнях – нагрівали воду та здійснювали гігієнічні процедури в ночвах.
На початку минулого століття в Рівному також функціонали лазні – спеціально обладнані приміщення для миття. Звичайно, для XX століття лазні не були чимось новим, адже традиція миття в публічних лазнях сягає прадавніх часів – часів Стародавнього Єгипту, Греції та Риму.
Отож, на початку минулого століття в Рівному було три лазні загального користування та одна у військовому містечку для військових.
Лазня «Нептун» – будинок зі зручностями для заможних містян
Рівненська лазня «Нептун» була приватною. Будинок зі зручностями належав заможному єврейському комерсанту та меценату Лейбі Зафрану. Місцевий меценат був власником чисельної нерухомості та, окрема, театру.
На власній земельній ділянці Зафран по початку XX століття побудував двоповерхове цегляне приміщення, в якому й розмістилась лазня «Нептун». На той час вулиця, на якій був зведений будинок зі зручностями, мала назву Гауптвахтна. Неподалік від лазні знаходилась будівля театру Зафрана, яка була зруйнована під час Другої світової війни. Обидві будівлі вважаються одними з найкрасивіших споруд Рівного першої половини XX століття.
На першому поверсі будинку призначеному для надання послуг лазні, були квартири. Тут мешкала сім’я сестри підприємця Зафрана. Саме ж приміщення лазні мало невелику загальну кімнату, окремі кімнати з ваннами, що, до слова, на той час вважалося справжньою розкішшю.
Звичайно, миття в лазні «Нептун» не було безкоштовним. Навіть більше того, гігієнічні послуги в «Нептуні» були недешевими, тому сюди ходили заможні жителі міста, переважно євреї. В архівних документах збереглись дані, які говорять про те, що у 1938 році дохід лазні «Нептун» становив 40 тис. злотих за рік. За 1938 рік лазня використала 55 тисяч кубів води.
Цікаво, що в 1910-х роках тодішні фіскали оцінювали лазню дорожче, ніж будівлю театру. Театр оцінили в 10 тис. рублів, а лазню – у 16 тис. Про це говорять податкові відомості за 1913 рік. Це, відповідно, впливало на розмір податків. Відомо, що у 1917 році Зафрани звертались до міської думи з проханням зменшити податок. Однак лишається невідомим, чи міська дума задовольнила їх прохання.
Лазня Зафрана надавала послуги рівнянам до вересня 1939 року, тобто до початку Другої світової війни. Після того, як в Рівне прийшли «совєти», все майно родині Зафранів було націоналізоване. Сам Зафран разом з ріднею покинув місто. У приміщенні колишньої лазні «Нептун» з’явились радянські установи. Певний час тут дислокувалась редакція комсомольської газети «Зміна».
До слова, колишня лазня «Нептун» є єдиним вцілілим до наших днів будинків із садиби родини Зафранів.
Найдорожча лазня міста в приміщенні міської електростанції
Лазня «Нептун» попри те, що була недешевою, все ж не славилась своєю надмірною дороговизною послуг. Була у Рівному ще дорожча лазня – в приміщенні міської електростанції, яка знаходилась на тодішній вулиці Будкевича, 10.
Високі цін на послуги тут пояснювалися тим, що в цій лазні вода нагрівалась за допомогою електрики. За миття тут брали, як мінімум один злотий з людини. Ходили сюди небідні жителі міста, переважно поляки та українці.
Здійснювати гігієнічні процедури тут могли одночасно декілька десятків охочих. Архівні документи датовані 1938 роком свідчать, що за рік лазня витратила всього 6 тисяч кубів води, але заробила при цьому 40 тис. злотих. Це говорить про те, що відвідуваність цієї лазні була невисокою серед рівнян, адже ціни тут «кусались».
Найбільш доступна і відвідувана лазня Рівного першої пол. XX ст.
Найбільш відвідувана рівнянами лазня першої половини минулого століття знаходилась на вулиці Шкільній. Містяни часто називали її єврейською. Архівні дані говорять про те, що цей будинок зі зручностями був найбільш популярним серед містян, бо ціни тут «не били» по кишені.
Наприклад, лише впродовж 1938 року лазню на Шкільній відвідало понад 33 тис. осіб. Слід зазначити, що в довоєнному Рівному мешкало трохи більше 40 тис. осіб. Такі цифри підтверджують високу відвідуваність єврейської лазні.
В лазні можна було помитись в загальній зал, використовуючи тазик з водою або в окремій ванні кімнаті. Остання, відповідно коштувала дорожче. Був тут і душ, який мав вигляд підвішених до стелі кількох ріжків з тоненьким струменем води.
За уже згадуваний 1938 рік єврейська лазня заробила понад 45 тис. злотих. В рік на її потреби йшло 76 тис. кубів води. В лазні могли отримувати гігієнічні послуги одночасно майже 150 осіб. Ціни за миття тут (в залежності від послуги) коливались від 10 до грошів.
У 1939 році, коли в Рівне увійшли вояки Червоної Армії, лазню вирішили віддати на потреби військових. Однак, як часто це бувало – за що торкнеться рука «совєтів», те руйнується, припиняє роботу. Щось схоже сталось у січні 1940 року з лазнею на Шкільній – вона припинила свою роботу, буцімто через «перенавантаження».
За радянської влади помитися тут коштувало дорожче, ніж за польської: душ – 75 копійок, миття в загальній залі – 1,5 карбованця, басейн – 2 карбованці, а за ванну в індивідуальному номері доводилось віддавати 2,5 карбованця.
В післявоєнні десятиліття, у 1961 році у Рівному відкрилась лазня на вулиці Шевченка. Заклад для гігієнічних процедур мав загальну залу та окремі ванні кімнати. Крім них в лазні були гардероб, зала для відпочинку, перукарня та буфет. Ліворуч був вхід для жінок, а праворуч – для чоловіків. Миття у загальній залі коштувало 16 копійок, душ – 20 копійок, а окрема ванна обходилась в 45 копійок.
Після побудови у Рівному мережі водопостачання та водовідведення, містяни почали зводити будинки зі зручностями. Потреба в міських лазнях почала спадати.
Мило було недешевим, тому варили
Звичайно, говорячи про лазні нашого міста в минулому столітті, складно обійти увагою повз засіб для гігієни тіла – мило. За польської влади у Рівному працювала парова фабрика мила, яка найменувалась «M. Stok». Власником фабрики був Мойша Сток.
Щонайперше, на думку може спасти, що мило у Рівному було дешевим, раз працювала фабрика з виготовлення цього засобу гігієни. Однак у міжвоєнному Рівному мило не було дешевим. У 20-х роках минулого століття фунт мила (приблизно 0,5 кг) коштував 45-60 польських марок. Тож рівнянам часто доводилось варити мило в домашніх умовах.
Ось така вона історія рівненських лазень минулих років.
