Рівненщина ніколи не була промисловим гігантом, проте у нашому краї було чимало потужних підприємств, які славилися своєю продукцією. Лише деяким з них вдалося вистояти й продовжити діяльність. А на більшість чекало поступове зменшення обсягів виробництва, борги, банкрутство, приватизація, закриття або викуп заради земельної ділянки, пише сайт rivne.one.
Високорентабельне за радянських часів підприємство сільськогосподарського машинобудування “Рівнесільмаш”, яке спеціалізувалося на виготовленні машин малої механізації – тракторних причепів та автокормовозів – після розпаду союзу з кожним роком здавало свої позиції.
Чеський Сваровський з Квасилова
Як відомо з історичних документів Державного архіву Рівненської області, історія створення підприємства “Рівнесільмаш” розпочалася ще в далекому 1883 році.
З середини XIX століття територію Рівненщини населяли чехи, які при переїзді на землі колишньої Російської імперії отримували від російського царя значні привілеї при купівлі землі. Чехів також звільняли від сплати податків та служби у війську.
Як зазначається у збірнику, складеному Ярославом Веленським за спогадами Йозефа Нагловського “Хроніка Квасилова”, виданому у 1929 році, Квасилів у 60-х роках XIX століття був хутором. Кмітливі чехи, довідавшись, що саме там пролягатиме залізниця, вирішили цей хутір викупити. Примітно, що землю могли придбати тільки ті чехи, які прийняли православну віру.
Багато часу знадобилося на всі формальності та домовленості з придбання маєтку та хутора навколо нього. Через деякий час весь Квасилів був викуплений за 36 тисяч карбованців, а ще 600 карбованців чеські переселенці додатково заплатили за розподіл поля.
У 1883 році у Квасилів приїхав слюсар з ремонту машин Індржіх Сваровський (після прийняття християнства він змінив ім’я та став Ярославом), який поруч залізниці, що активно будувалася, придбав невелику земельну ділянку. Талановитий майстер вміло виконував дрібні ковальські роботи, а згодом почав навчати цієї справи інших. Майстерня Сваровського настільки успішно працювала, що згодом була переобладнана на чавунно-ливарний завод (1892 рік). В невеликому приміщенні загальною площею 50 квадратних метрів було облаштовано ковальську, ливарну та механічну майстерні.
Документів того часу, які б безпосередньо належали засновнику заводу та свідчили про початок роботи підприємства, у рівненському архіві немає. Проте дата заснування заводу міститься у документах фонду Рівненського банку.
До початку XX століття ливарний завод Сваровського виготовляв молотарки із зубчастою і пасовою передачею, січкарні, преси для олій і фруктових вин, манежі з кінним приводом, компресори, помпи. Крім того, майстри виконували роботи з капітального ремонту двигунів усіх систем, верстатів з металу та дерева, парових машин.
Завод був на той час дуже успішним підприємством, на якому працювала більша частина населення Квасилова. Умови праці були дуже важкими. Часто навіть рукавиць, необхідних при розливанні металу, не видавали.
З метою економії коштів на оплату праці на роботу набирали учнів, яким впродовж трьох років так званого навчання виплачували мізерні суми. Після навчання лише 25 відсотків з учнів офіційно працевлаштовували та платили по 300 карбованців. Решті відмовляли, повідомляючи про вигадані недоліки в роботі. І знову за копійки на наступні три роки набирали нових учнів.
Формування пролетаріату
Спільна праця та спільні інтереси формували справжній дружній колектив.
З історичних джерел відомо, що квасилівські робітники заводу Сваровського приєдналися до протестів залізничників зі Здолбунова, які виступали проти розправи царизму над демонстрацією в Петербурзі 9 січня 1905 року.
Завдяки робітникам ливарного заводу у 1907 році було розв’язано питання із зупинкою поїздів у Квасилові. До цього часу потяги у селищі не зупинялися і діставатися до Здолбунова чи в Рівне було незручно.
З кожним роком виробничі потужності заводу збільшувалися. Вже у 1913 році на підприємстві працювало 24 працівники, а середня річна сума доходу підприємства становила 9850 карбованців.
З початком Першої світової війни завод частково евакуювали під Київ у Бровари. Ярослав Сваровський з родиною та кількома робітниками вивезли на Київщину нові та особливо цінні верстати.
Верстати довелося продати промисловцям у Броварах, де згодом було відкрито ткацьку фабрику.
Ярослав Сваровський після евакуації вже не повернувся.
На початку 20-х років чавунно-ливарний завод перейшов у спадок його сину Володимиру та донькам Анні та Ельжбеті.
В той час назву підприємства змінили на “Завод сільськогосподарських машин та лиття”.
З рапорту коменданта поста державної поліції в м. Здолбунів від 11 червня 1921 року, що зберігся у рівненському архіві, відомо, що 3 червня 1921 року відбувся страйк робітників заводу, які протестували проти поганих умов праці та низької заробітної плати.
Міжвоєнний період
У 1924 році завод виготовляв близько п’ятнадцяти видів продукції, також тут здійснювали ремонт парових машин, водних турбін, локомотивів, силових трансформаторів тощо.
Вже 31 грудня 1926 року квасилівське підприємство зареєстрували у Рівненському окружному суді з назвою “Завод сільськогосподарських машин і лиття Володимира Сваровського та спільноти спадкоємців Ярослава Сваровського”.
Наприкінці 20-х початку 30-х років підприємство спіткала криза.Так, при оптимальній чисельності працівників, зайнятих на виробництві, з кількістю 100 осіб, фактично обслуговували виробництво від 15 до 40 працівників, які працювали лише 3-4 дні в тиждень.
Важкий фінансовий стан змусив власників звернутися за кредитами в Рівненський відділ Польського банку та Банку крайового господарства.
Вже у 1936 році власники побудували механічно-збиральний цех, завдяки чому вдалося розширити асортимент продукції та поліпшити фінансове становище заводу.
Подальша доля підприємства
Зі створенням Української РСР завод націоналізували. Наприкінці жовтня 1940 року в Рівненському міському управлінні обласної контори Державного банку СРСР було відкрито рахунок “Квасилівського механічного заводу обласного управління місцевої промисловості”, який став правонаступником націоналізованого “Заводу сільськогосподарських машин та лиття”. Директором цього підприємства було назначено Андрія Михайловича Токарєва.
У 1980-1990 роках підприємство увійшло у п’ятірку кращих підприємств сільськогосподарського машинобудування колишнього Радянського Союзу.
Успішне підприємство в радянський період, в незалежній Україні втратило ланцюги постачання та ринки збуту.
У 2007 році “Рівнесільмаш” з боргами та невиплаченими кредитами виставили на приватизацію. Інвестор йшов на приватизацію, вже маючи плани на меблеву фабрику.
Нині підприємство “Рівнесільмаш” є діючим підприємством України в галузі аграрного машинобудування. Підприємство, як і з початку своєї діяльності, спеціалізується на виробництві сільськогосподарської техніки: тракторних причепів, напівпричепів з пневморозвантаженням для транспортування зернопродуктів, комбікормів, борошна та преміксів.