Рівненщина — край, що щедро дарує Україні талановитих людей. Тут народжуються митці, які тонко відчувають душу свого народу, торкаються вічного у своїй творчості та завдяки цьому прославляють свою батьківщину. Їхні роботи відгукуються у серцях тисяч людей. Одним із таких самобутніх творців є Віталій Мельничук – художник Рівненського театру ляльок, якого режисери називали філософом за його унікальне бачення мистецтва та мудро-оптимістичне сприйняття життя, пише rivne.one.
Юні роки художника
Віталій Феодосійович Мельничук народився на Острожчині у селі Михалківці в 1933 році. У цьому мальовничому краї, який зберігає дух українського патріотизму, пройшли дитячі роки майбутнього художника. Хлопчик зростав в атмосфері любові до українських традицій та культури, адже там ледь не в кожній оселі можна було знайти вишиті прабабині рушники, портрети Шевченка та легендарного “Кобзаря”. З дитинства Віталій Мельничук чув на рідних вулицях повстанські пісні та розповіді про героїчних бійців УПА, а з юних років виявляв хист до малювання. Старий дерев’яний млин, Свято-Троїцька церква на пагорбі, яка дзвіном кликала до молитви, глибокі розмови зі священником та поетом-піснярем Христофором Блонським – ці моменти дитинства сформували особистість Віталія Мельничука і вплинули на його творчість.
Віталій закінчив школу-семирічку у Михалківцях, а потім продовжив навчання у Хорівській школі-десятирічці. Видатного художника чекала важка доля.
Його юні роки припали на період Другої світової війни, а рідні Михалківці опинилися під німецькою окупацією. Віталій Мельничук на той час був школярем, але не міг залишатися осторонь трагедії українського народу. Місцева молодь, натхненна книгами про вільне українське козацтво, просвітницькими ідеями та духом національного патріотизму, активно підтримувала національно-визвольний рух. Школярі створили підпільну Організацію вільного козацтва (ОВК), до якої долучився й Віталій. Але коли рідний край був звільнений від окупації, прийшла радянська влада, яка суворо карала за вияви національної самосвідомості. У 1951 році Віталія Мельничука заарештували та засудили на 25 років позбавлення волі. Він на той момент був у десятому класі.
Ув’язнення та життя після війни
Разом із Віталієм у Рівному засудили ще 18 його однолітків, троє з них отримали вирок вищої міри покарання: розстріл. Відбувати покарання художник мав у таборі ГУЛАГ у селищі Інта Комі АРСР. Віталій Феодосійович пізнав тягар важкої праці та знущань у радянському таборі. Багато років він прожив у суворих умовах на півночі, а як спогад про ті страшні часи зберіг клаптик тканини з табірним номером, який носив тоді на одязі. Навіть у таких тяжких умовах митець зміг знайти та зберегти частинку чогось світлого, наприклад, фотокартки своїх побратимів – українських політв’язнів, де на звороті написані щирі слова про їхню дружбу та мрію бути вільними.
Чоловік провів багато років за важкою роботою на шахті, але його покликання пробуджувало у ньому бажання взяти до рук олівця і фарби. А ще Віталій Феодосійович дуже любив музику та грав на бандурі, з якою ніколи не розлучався. Українські традиції, дзвінкий голос бандури, живопис і фотографія – з цих захоплень складався світ Віталія Мельничука.
У 1956 році покарання художника було пом’якшено до десяти років позбавлення волі, і згодом він повернувся на батьківщину. Оскільки повертатися до рідного села радянська влада не дозволила, він зупинився у Нововолинську, де три роки пропрацював на шахті. Свою творчу діяльність він розпочав у Нововолинському театрі, де був театральним художником-декоратором. Він заочно закінчив Народний університет мистецтв у Москві.
На Острожчину Віталій Мельничук зрештою повернувся. Тут він працював художником-оформлювачем наочної агітації на Острозькому плодоконсервному заводі. Рівненщина займала особливе місце у серці художника, тому відгомін її мальовничих пейзажів можна побачити в акварелях митця. Віталій Мельничук залишив по собі цілий цикл художніх творів, які передають неповторну красу різних куточків Острожчини.
Творчість Віталія Мельничука
У 1972 році Віталія Феодосійовича Мельничука запросили на роботу до Рівненського музично-драматичного театру завідувачем цехом декорацій. Через чотири роки він став головним художником театру. Він створював чудові, унікальні образи та чарівні декорації, які ставали родзинкою кожної дитячої вистави та запам’яталися глядачам назавжди. У театрі талановитий рівнянин проводив більшу частину свого часу, бо горів своєю справою. Глядачі віддячували йому любов’ю та оплесками, а колеги – повагою. Ті, хто знав художника особисто, згадували його як надзвичайно чуйну, мудру та добру людину.
Віталій Мельничук створював декорації не лише для театру у Рівному, а й для театрів інших міст – Луцька, Львова, Житомира, Острога. Пейзажі та натюрморти посідали особливе місце у творчому доробку митця. Вони були яскравими, соковитими та відроджували теплі спогади у тих, хто милувався цими роботами. Його твори, передані до Державного історико-культурного заповідника міста Острога дружиною видатного художника, вірною супутницею життя Віталія Феодосійовича — Лідією Іванівною Мельничук, можна побачити там і сьогодні.