Школа – це не лише уроки, перші друзі та яскраві миті дитинства, а й невід’ємна частина історії кожного з нас. У стінах шкіл з плином років залишається дещо більше – дух, що об’єднує покоління. У кожному місті є свої навчальні заклади, чия історія показує, як колись жив і розвивався цей край, які люди робили свій внесок у його становлення. Городоцька школа на Рівненщині – місце, що колись було осередком творчості, оточене мальовничими пейзажами, пише rivne.one.
Історичний Городок
Рівненщина славиться своєю великою кількістю мальовничих куточків, які приваблюють туристів. Таким є і село Городок – місце не просто з чарівною природою, а й з цікавою історією. Це село є важливою частиною культури Рівненського краю, адже тут збереглися пам’ятки археології Городоцько-Здовбицької культури, ботанічний заказник Вишнева гора, сакральні споруди. А прославив село Городок барон Федір Рудольфович Штейнгель, який залишився у спогадах місцевих мешканців вправним господарем, державним діячем, будівничим, просвітителем, меценатом та людиною з великим серцем.
Федір Штейнгель долучився до створення першого на Волині музею, безкоштовної лікарні, унікального двоповерхового млина. На жаль, майже нічого з того часу не залишилося – лише на старих світлинах можна побачити, яким був Городок раніше. Але є те, що досі зберігає пам’ять про барона Штейнгеля у матеріальному втіленні – двоповерхова школа, яка була збудована у 1897 році за кошт мецената в центрі села над річкою.
Про те, якою була Городоцька школа, як проходили тут уроки і як минало життя у селі, розповіла корінна мешканка Городка Наталія Петрівна Завірюха. Вона – колишня учениця місцевої школи.
Про сім’ю Наталії Завірюхи
Місцева мешканка Наталія Завірюха народилася у селі Городок у 1929 році у родині вчителів. Її батьки були інтелігентними, освіченими та різнобічними особистостями, як, власне, і пані Наталія, яка пішла з життя у 2017 році. Після себе вона залишила цінні і важливі спогади та світлини, які розповідають дуже багато про історію нашого краю.
Батько Наталії Завірюхи, Петро Савченко, був родом з Черкащини. У 1919 році разом із Симоном Петлюрою він приїхав до Рівного і працював коректором у редакції однієї з рівненських газет. У Рівному він познайомився з матір’ю пані Наталії, Ніною Латушко, і у 1924 році вони одружилися. Ніна на момент знайомства з чоловіком закінчила 8-й клас Рівненської жіночої гімназії, що надавало їй право викладати в школі. Спочатку вона працювала у Рівненському магістраті, а батько Наталії не мав польського громадянства, тому довго не міг знайти роботу. Тоді його товариш, поляк Антоній Загурський, оформив йому дозвіл на продаж горілки у Городку. Так сім’я Савченків переїхала до Рівненської області і перший час жила у шкільній сторожці, бо Ніна почала вчителювати у Городоцькій сільській школі.
Пані Наталія зберегла спогади про деталі життя штейнгелівської школи.
Городоцька школа
Городоцька школа спочатку була відома як двокласне сільське училище аграрного спрямування, у якому на момент відкриття навчалося 162 дитини. Після 1917 року училище реорганізували на семикласну школу.
Біля навчального корпусу розташовувалася майстерня, де хлопчики навчалися працювати з деревом, а дівчаток навчали різного рукоділля. Інколи діти навіть виготовляли музичні інструменти для шкільного оркестру під керівництвом вчителя.
Штейнгелівська школа була однією з найкращих на Рівненщині. Будівля навчального закладу мала навіть власну обсерваторію, а поруч зі школою була сцена, де учні ставили вистави за мотивами творів переважно українських авторів.
Уроки у Городоцькій школі проводилися російською мовою, крім уроку Слова Божого – його проводив священник двічі на тиждень українською мовою. На утримання школи барон не шкодував грошей, запрошуючи сюди найкращих викладачів. Викладав у Городку навіть педагог природничих наук та поет Іван Куліш.
Наталія Завірюха згадувала і діяльність школи у роки Другої світової війни. Жінка поділилася, що її мама працювала тут вчителькою молодших класів усе життя, а батько викладав історію з 1939 року. У роки німецької окупації школа не працювала, і Петро Савченко влаштувався бухгалтером на млин у селі Караєвичі. У лютому 1945 року сталася трагедія: батька пані Наталії вбили невідомі. Рівнянка усе життя пам’ятала той страшний день, коли вони разом із мамою шукали батька за краплями крові на снігу. Тіло батька везли на санях, і маленька Наталія разом із матір’ю йшли, розгрібаючи сніг, шукаючи червоні мітки. Тіло Петра Савченко вони знайшли лише пізно ввечері у селі Воля – на момент вбивства йому було всього 48 років.
Наталія Петрівна розповіла, що у Городоцькій школі завжди вчилося багато дітей. Коли вона була у першому класі у 1936 році, разом із нею навчалося 48 учнів. Немало серед її ровесників було й поляків. Пам’ятає жінка і трагічну долю деяких вчителів цієї школи. Директора Владислава Задолінського, який керував школою перед війною, вбили німці у 1941 році. Вчителя Крижовця окупанти розстріляли у 1943 році у Рівному, де він жив. Після звільнення Рівненщини в 1944 році директором школи призначили Юліана Антоновича Захаржевського, згодом удостоєного звання “Заслужений вчитель України”.