Часопис «Волинь»: як відома газета Рівного працювала в роки німецької окупації

Часопис «Волинь» – відоме рівненське видання, яке виходило в роки нацистської окупації Рівного. Засновником газети став Степан Скрипник, а головним редактором відомий на той час письменник, уродженець Рівненщини Улас Самчук. Біля витоків часопису стояла ціла плеяда відомих особистостей: Іван Тиктор, Олега Теліга, Олег Ольжич, Ніл Хасевич та багато інших. Часопис був дуже популярним тодішнім газетним виданням, який став громадським голосом українського руху в окупованій німцями Україні. Однак чимало дослідників називають газету субокупаційною, позаяк вона працювала легально, пише rivne.one. Тож як виходила в друк відома рівненська газета в один з найдраматичніших періодів української історії?

Початок роботи часопису «Волинь» в умовах нацистської окупації

Зранку 28 червня 1941 року на вулицях Рівного почали з’являтись німецькі війська – місто опинилось під окупацією нацистської Німеччини. Як  відомо, місто Рівне нацисти обрали столицею рейхскомісаріату «Україна». На кілька років Рівне опинилось в епіцентрі воєнних подій, місту довелось зазнати всі тогочасні жахи: масові розстріли євреїв, примусове вивезення населення до Німеччини.

Серед страшних подій, які принесла місту нацистська окупація, до рівнян пробивався живий голос «Волині» – часопису, який вперше вийшов у світ першого вересня 1941 року. Попри загрозливі обставини війни восени-взимку 1941-1942 років поступово почало налагоджуватись українське культурне життя краю. Відроджується «Просвіта», відновлюються сільські бібліотеки, поширюється українська преса і книга.

Отож, перший день осені 1941 року ознаменувався для Рівного появою часопису «Волинь». Його засновником став Степан Скрипник. Він відомий тим, що був старшиною армії УНР, у 20-ті роки XX століття працював у міському самоуправлінні Рівного, очолював товариство «Українська школа» у Рівному. Впродовж 1930-1939-х років Скрипник був депутатом від Волині в польську сеймі. Скрипник всіляко захищав українське населення у польську сеймі. Він також був глибоко віруючою людиною і згодом прийняв чернечий постриг з іменем Мстислав.

Влітку 1941 року Скрипник повертається з Польщі на Волинь. У Рівному Скрипник домагається дозволу в рейхскомісаріаті на видання української газети під назвою «Волинь».

Головним редактором «Волині» стає відомий уродженець Рівненщини, письменник Улас Самчук, який повернувся до Рівного з еміграції. Спочатку у письменника було стремління бути в Києві, але випадкова зустріч зі Скрипником все змінює. Той пропонує Уласові Самчуку не поспішати до Києва, а лишитись у Рівному й налагодити тут видавництво місцевої газети. Письменник пристав на пропозицію Скрипника.

Улас Самчук, будучи досвідченим літератором, згуртував навколо часопису видатних особистостей: Євгена Маланюка, Олену Телігу, Івана Тиктора, Олега Ольжича, Олександра Петлюру, Ніла Хасевича та інших талановитих людей.

Приміщення для редакції часопису вдалось «вибити» на першому поверсі будинку, який знаходився на тодішній вулиці Топольовій, 2. Перше число «Волині» вийшло накладом у 12 тис. примірників. Один примірник газети коштував 50 копійок. «Волинь» мала формат А2, а обсяг – 4 сторінки. Ілюстратором газети став відомий волинський графік і художник Ніл Хасевич.

В першому номері газети редакція часопису звернулася до своїх читачів:

«Приступаємо до видання часопису «Волинь». Потреба пресового органу, особливо у наш час, надзвичайно велика. Брак друкованого періодичного рідного слова, брак зв’язку, брак відомостей, як з рідного краю, так і з чужини, творить атмосферу замкненої порожнечі й безперспективності. Хочемо ці браки та ненормальності усунути…».

В умовах німецької окупації редакція газети поставила для себе нелегкі завдання: заповнити інформаційний вакуум не лише Рівного, а й усієї Волині, згуртувати якомога більше національно свідомих українців, підготувати населення до боротьби за незалежність.

Попри те, що діяльність рівненської газети контролювалась німецькими службами, під час редакторства Уласа Самчука, «Волинь» вдало вела незалежницьку лінію. Часопис пропагував ідеї просвіти, пробуджував національну гідність українців, відстоював право на існування Української православної церкви, порушував питання облаштування промисловості й сільського господарства. Розквіт видання припав саме на його початковий період, коли посаду редактора займав Улас Самчук.

Письменник дбав про журналістські кадри й позаштатних дописувачів, підтримував контакти з багатьма письменниками й публіцистами.  Піклувався про умови праці співробітників видавництва.

Незважаючи на те, що газета існувала без німецької цензури, все ж видання було вимушене демонструвати певну лояльність до окупантів: публікувати на сторінках «Волині» зображення нацистського диктатора Адольфа Гітлера, друкувати зведення «переможних дій німецької армії», агітувати молодь їхати на роботу в Німеччину. Щоправда обізнаний читач, ознайомившись з такими дописами на сторінках газети, розпізнавав в них езопову мову. За ними наче промовлялось: «думай – навпаки, зроби – навпаки, дій – навпаки».

Посилення цензури

В кінці 1941-на початку 1942 року нацисти почали активно переслідувати членів ОУН. На початку 1942 року рейхскомісар Еріх Кох видає «Тимчасове розпорядження про забезпечення порядку справ преси». Розпочалося введення жорсткої цензури. Безумно, це розпорядження гітлерівського ставленика торкнулось і газети «Волинь».

Відтепер заборонялося бодай щось згадувати про відродження української державності, заборонялось друкувати культурно-просвітницькі статті та твори авторів. Паралельно з цим нацисти знищували цвіт української інтелігенції. Зокрема, у лютому 1942 року нацисти розстріляли в Бабиному Яру одну із дописувачок газети «Волинь», поетесу, діячку ОУН Олену Телігу.

Редактор «Волині» Улас Самчук дуже болісно переживав смерть поетеси, яка була його подругою. На це звірство нацистів Самчук відповів статтею «Так було – так буде!». Вона з’явилась на сторінках часопису «Волинь» в березні 1942 року. Ось, до прикладу, уривок зі статті тодішнього редактора часопису:

«Любимо землю наших предків, горимо бажанням для неї жити, хочемо для неї працювати… Песимісти протягом двох років не переродять нас, а що найголовніше – не винищать тих мільйонів і мільйонів дуже цупких людей, які, коли треба, увійдуть і під землю, щоб тільки не бути зметеними з поверхні планети»

Німецькі окупанти розцінили цю статтю, як надто нахабну. Уласа Самчука гітлерівці арештували, а весь наклад «Волині» (понад 20 тис. примірників) конфіскували, як антинімецький. Через декілька тижнів редактора Волині звільнили з-під арешту завдяки клопотанням друга дитинства німця Германа Блюме. Однак Самчуку було заборонено займати посаду редактора рівненської газети. Через деякий час письменник емігрував в Європу, а згодом в Канаду.

З березня по травень 1942 року редакцію газети очолював Степан Скрипник, з травня 1942 по липень 1943 – Андрій Мисечко, з липня 1943 по січень 1944 року – Петро Зінченко. Часопис «Волинь» припинив своє існування на початку січня 1944 року.

Трагічна доля багатьох журналістів та співробітників «Волині»

Доля багатьох журналістів, публіцистів та дописувачів газети завершилась трагічно. Як уже згадувалось вище, нацисти розстріляли в Києві Олену Телігу та її чоловіка. На сторінках «Волині» назавжди залишаться статті Теліги «Розсипаються мури» та «Братерство в народі», які вийшли під керівництвом Уласа Самчука.

У серпні 1943 року нацисти арештували одного з редакторів «Волині», поета та члена ОУН Андрія Мисечко. Його життєвий слід загубився в тюремних застінках гітлерівців. У Дермані нацисти розстріляли Антона Кучерука, у Рівному – Леоніда Маслова, Харитю Кононенко, Анатоля Демо-Довгопільського. В концентраційному таборі Закзенгаузен гестапівська трійка закатувала поета та політичного діяча Олега Ольжича.

Жертвою «енкаведистів» у 1944 році став один з редакторів часопису Петро Зінченко. У березні 1952 року, щоб не здатися живим в руки «енкаведистів», неподалік Рівного, разом зі ще двома повстанцями від власної кулі загинув ілюстратор газети Ніл Хасевич.

Критика видання

Дослідники дають високу оцінку часопису «Волинь». Зокрема, дослідник української преси І. Павлюк стверджує, що серед легальних часописів, які виходили в регіоні, він – «однозначно найпотужніший».

В свою чергу рівненський історик Андрій Жив’юк стверджує, що редакція часопису, особливо в період, коли її очолював Улас Самчук, відіграла роль керуючого центру в національно-визвольних процесах на Рівненщині, «стала ідеологічним речником населення краю, пробуджуючи національну свідомість і об’єктивно готуючи грунт для виникнення УПА».

Попри це слід враховувати, що «Волинь» було легальним виданням, а отже контрольоване і таке, що діяло в рамках визначених гітлерівцями правил. Будь-які порушення, виходи за рамки дозволено – карались. Як приклад, арешт редактора часопису Уласа Самчука.

Газета отримала критику від дослідників за те, що в деяких матеріалах було неприховане вороже ставлення до євреїв, прослідковувалась трансляція антиєврейських стереотипів та демонізація жертв нацистів. У часописі зустрічається й поширене антисемітське клеймо про претензії євреїв на світове панування.

Переважно статті, які торкались єврейської теми, публікувались від авторів, імена яких не оприлюднювали.

More from author

Як рівнянами перевірити рівень знань англійської мови?

Англійська мова є затребуваною практично у всіх сферах діяльності сучасної людини. Володіння іноземною мовою відкриває необмежені можливості. Добре знаючи англійську мову, ви зможете влаштуватися...

Азартні ігри та великі винаходи

Аристотель, Паскаль і Достоєвський - такий скромний перелік великих людей, винаходи яких стали можливі завдяки захопленню азартом. Сучасним завсідникам казино онлайн на гроші, що...

Де замовити дизайн дворівневої квартири?

Щасливі власники гарних, недешевих, і, що головне, таких омріяних апартаментів, напевно, хотіли б жити в них зручно та із задоволенням. Однак сучасних варіантів оформлення...
.,.,.,.