Фотографія – це не просто зображення моменту, а ціла історія, яка зберігається протягом років і століть. Рівненських фотографів минулого можна назвати справжніми літописцями, адже їхні світлини з плином часу донесли до нас образи, обличчя та краєвиди епохи, якої вже не повернути. Зупинені ними миті повсякденного життя Рівненщини – це правда про те, як виглядав цей край, його жителі, вулиці та якою була його архітектура. На старих фотокартках фотографів Рівного хочеться роздивлятися кожну деталь, пише rivne.one.
Найперші фотоательє Рівного
Дослідників фотоісторії Рівного не так багато, але краєзнавцям міста все ж таки вдалося знайти деяку інформацію в архівах та цифрових збірках. Перші фотоательє з’явилися у Рівному у 1880-х роках. Утримання таких закладів було вкрай дороговартісним, тому, після року-двох роботи, вони закривалися і змінювали власників, адреси, назви. Також у місті було не так багато професійних фотографів – деякі не витримували конкуренції, інші переїжджали до інших міст, сподіваючись на більший заробіток. Траплялося й таке, що митці відкривали кілька фотоательє у різних містах, щоб мати більше клієнтів.
Станом на серпень 1914 року у в дванадцяти повітах Волинської губернії налічувалося 101 фотосалон. Один із перших з’явився у Рівному наприкінці ХІХ століття “Заклад фотографічний” дворянина Василя Францовича Крутовського, який розташовувався на вулиці Директорській. Також популярними місцями для тогочасних фотосесій були фотосалон австрійського підданого Осипа Моровка та фотографічний заклад Олексія Добровольського. Серед корифеїв фотосправи у Рівному була й жінка – Єлизавета Григорівна Сильвестрова, заклад якої діяв у 1896-1904 роках.
У невеликому провінційному місті на початку ХХ століття діяло чимало фотосалонів. Вони приваблювали відвідувачів яскравими рекламними вивісками та гарними фото чарівних панянок, дітей та військових на вітринах.
У ті часи до Рівного часто приїздили світові знаменитості з виступами та журналісти, і вони описували його як занедбане й тихе містечко, де особливо немає на що подивитися. Але фотографи, відомі в усій Європі, приїздили сюди задля унікальних кадрів. Чимало з цих знімків стали відомими поштовими листівками.
Майстри зі світовим ім’ям у Рівному
Один із перших відомих фотографів, який приїздив до Рівного, щоб поповнити свій творчий здобуток, був Стефан Плятер-Зиберк. У Варшаві митець мав престижне фотоательє “Фото-Плят”. Завдяки своєму графському походженню він мав багато клієнтів з аристократичних родин і добре знався на фотографіях пейзажів та архітектурних пам’яток. Якось його послуги замовила представниця одного з найвідоміших магнатських родів Європи Кароліна Лянцкоронська. Вона забажала отримати для своєї колекції світлини архітектури Луцька та Рівного і доручила це саме Стефану, який знімав у Рівному палац князів Любомирських. Завдяки знімкам цього митця, українці після багатьох років можуть оцінити красу та велич цієї архітектурної перлини міста.
Ще один іменитий фотомайстер, який встиг побувати на Рівненщині, – Адам Амброзій Лєнкєвіч. Фотосправа була його пристрастю, якій він присвятив більшу частину життя.
Найбільше його запам’ятали через видові фотографії старого Львова, які зберігаються в архівах, але у Рівному він зняв будівлю окружного суду та будівлю колишньої оранжереї великої рівненської резиденції Любомирських. Світлини Адама Лєнкєвіча були на листівках польських видавництв “Рух” та “Полонія”.
Не усміхатися і не рухатися
На зорі ери фотографії у фотоательє були свої принципи у роботі, які допомагали зробити якісні світлини. Цікаво, що на старих знімках фотографів Рівного немає жодної людини, яка усміхається. Але так траплялося не через похмурий настрій відвідувачів фотоательє, а через етикет портретної зйомки на початку ХХ століття. Моделі мали стояти у кадрі нерухомо, із серйозним виразом обличчя, щільно стиснувши зуби.
За усталеними правилами групової родинної зйомки, старійшин роду зазвичай розміщували посередині, а навколо були інші родичі. Чоловіки стояли, а жінки сиділи, тримаючи маленьких дітей на руках, а старші могли стояти поруч.
Фотографія тоді була недешевим задоволенням, але кожна сім’я намагалася хоча б раз у житті потрапити до фотоательє, щоб залишити своє зображення нащадкам. Звісно, з такої нагоди, рівняни одягалися, як на свято, дотримуючись принципу: “усе найкраще — одразу”. Жінки чепурилися, робили зачіски, обирали гарні вбрання. Тоді мати вдома фотографію було показником достатку та престижу, її ставили на видне місце. А після стількох років ці світлини стали цінним джерелом інформації про наше минуле.
На міській площі старого Рівного фотоательє було так багато, що закладам доводилося вигадувати різні способи привернути увагу відвідувачів. Фотографи Рівного наввипередки намагалися рекламувати свої послуги, давали оголошення в газетах, приваблювали клієнтів гарно оформленими вітринами.