Час не стоїть на місці, а з ним і прогрес. Розвиток суспільства неминуче призводить до зникнення або трансформацій певних професій. Натомість з’являються нові види діяльності. У XXI столітті – еру інформатизації, розвитку штучного інтелекту та освоєння космосу складно уявити, що колись, до прикладу, щовечора спеціальна людина запалювала ліхтарі на вулицях міста, пише rivne.one.
У цьому матеріалі ми розглянемо цікаві професії на теренах Рівненщини, які були популярними та потрібними в XIX-XX століттях.
Професія ліхтарника у Рівному
Дана професія була популярною до появи електричних ліхтарів. Щовечора ліхтарник виходив на роботу, аби запалити ліхтарі, які працювали на олії, або містили всередині свічку. Кожен ліхтар потрібно було запалити окремо, а зранку всіх їх загасити.
Щоденну та рутинну працю ліхтарника у Рівному у своїх працях згадує письменник Володимир Короленко, який свого часу навчався у Рівненській чоловічій гімназії. Щоправда, називає він представника цієї професії «будочником» (за часів Російської імперії таку назву носив нижчий посадовий чин міської поліції).
Ось як письменник описував здійснення освітлення місцевої святині – колони зі скульптурним зображенням Божої матері: «вечорами будочник, особа офіційна, вставляв у ліхтар огарок свічки і піднімав його на блок».
Шапкар та капелюшник
Виглядати гарно, стильно та зі смаком хотіли всі, незалежно від епохи за вікном. На численних фото рівнян міжвоєнного періоду можна помітити цікаву деталь – багато рівненських панів та пані носили капелюхи. Погодьтеся, цей головний убір вдало завершував образ.
У 1930-ті роки у Рівному стрімко почали відкриватися невеликі ремісничі майстерні з виготовлення капелюхів та шапок. Майстрів, які займалися пошиттям даних головних уборів, називали капелюшниками та шапочниками відповідно.
Прізвища тодішніх майстрів цієї справи можна відшукати в реєстрі підприємців Рівного та Рівненського повіту. Вони отримували ліцензії на капелюшну справу та були зафіксовані у промисловому відділі Рівненського повітового староства.
Зокрема, виготовленням шапок у Рівному у міжвоєнні роки за часів польської влади займалися: Мойша Князер, Хайм Хальберштадт, Перес Зигон, Хайм Гендельман та Мойша Бонгарт. Архівні справи говорять про те, що кожен з цих майстрів мав певні навички та знання з цього ремесла.
В архівних документах знаходимо згадки й про капелюшниць Малку Табачнік та Олену Хайтер. Вони були не лише майстринями, а й мали право на торгівлю.
Звичайно, такий фах, як капелюшник не зник з плином часу. У XXI столітті дана професія називалася дизайнер капелюхів.
Мірошник та ремісничі професії
З водяними та вітряними млинами пов’язані такі професії, як мельник та мірошник. І мельник,і мірошник робили одну і ту ж справу – перемелювали зерно в борошно. Проте мельник молов борошно для себе, а мірошник – для людей. Люди везли своє зерно до останнього, аби той за плату змолов зерно.
На мапі Рівненщини можна віднайти давні млини на Сарненщині, Здолбунівщині, проте найбільше їх було на Гощанщині. Тут до наших днів зберігся Заставський водяний млин, який наприкінці XIX століття збудувала родина Валевських. У хорошому стані зберігся і Красносільський вітряк, який у 1895 році спорудив чех Іван Клічнік. Найчастіше власники млинів і були тими ж самими мірошниками.
У другій половині XIX-першій половині XX століття у Рівному було чимало ремісників, які працювали у різних промислах. Цікавими тодішніми професіями були: бляхар – майстер, що виготовляв різні бляшані вироби, годинникар, чоботар, а також ті, хто займалися уставлянням скляних шиб у вікна.
До згаданих ремісничих професій додамо також гутництво, яке має давні традиції на Костопільщині. Це процес виготовлення скла та виробів з нього, заснований на ручній праці. Тих, хто займався ним відповідно називали гутниками.
З часом це ремесло на Костопільщині занепало, адже процес виробництва скла було повністю автоматизовано.