Як усім відомо, Рівненщина славиться відомими людьми, які тісно переплетені з нашим регіоном. Подібні діячі або приймали участь у розвитку області, або вирушали у інші частини України та світу, аби поширювати свої таланти там. Подібне сталося і з художником Нілом Хасевичом, який прославився не лише своїми художніми навичками, але й членством у славнозвісному ОУН і УГВР. Про його цікаве життя читайте тут rivne.one.
Біографія Ніла Хасевича
Ніл Антонович Хасевич народився 25 листопада 1905 року в селі Дюксин( нині Деражненська сільська громада, Рівненський район, Рівненська область). Майбутній художник ріс у сім’ї псаломника Антона Хасевича та його дружини Феодотії Олексіївни. Крім батьків, Хасевич мав двох старших братів, які стали священниками на Волині. Сам хлопчик вчився у духовній семінарії і отримував перші уроки малювання в іконописній майстерні.
Коли художнику стукнуло 14, доля підкинула йому трагічну ситуацію – повертаючись з Рівного, він з матір’ю потрапив під потяг, через що жінка загинула, а юнак втратив ліву ногу. Але навіть так майбутній художник не впав у відчай – маючи хист до різьби по дереву, він сам виготовив собі протез.
Не дивлячись на всі труднощі, Ніл Хасевич почав здобувати освіту. Спочатку він навчався у майстерні Василя Леня у Рівному, після чого у 1925 році здобув атестат Рівненської гімназії, а після працював помічником іконописця. Також здобув освіту у Варшавській академії красних мистецтв, закінчивши графічний факультет та навчаючись живопису в професорів Мілоша та Мечислава. Ніл Хасевич в цих роках ще й належав до товариства “Спокій”, а у 1930-х роках до студентської спілки “Запоріжжя”. Захистивши дипломну роботу, він отримав декілька премій та визнань його навичок. Пишучи про мистецтво, Хасевич зазначав:
“Малюнок є правдою абсолютною, а мову правди треба вчити скрізь і завжди…”
Його слова не були порожнім місцем для нього – художник активно почав вивчати кириличний шрифт, графіку і займатися гравюрами. У цей час він проводить виставки у художніх салонах Праги, Чикаго та навіть Лос-Анджелеса. Також пізніше з’явилися на світ художні альбоми “Книжкові знаки Ніла Хасевича” та “Екслібрис Ніла Хасевича”. Крім цього, митець активно співпрацював з українськими часописами “Шлях” і “Волинське слово”. Митець мав безліч робіт та успіхів, і його часто порівнюють з Іваном Трушем, Юрієм Нарбутом та Василем Кричевським.
Ніл Хасевич і ОУН
Не дивлячись на успішну кар’єру митця, Ніл Хасевич був громадським та політичним діячем, членом Волинського Українського об’єднання. Він входив до центрального і крайового проводів ОУН та був особисто знайомий з керівниками національного руху, також був членом Української Головної Визвольної Ради( УГВР). Коли почалася війна, Ніл Хасевич все одно продовжував свою політичну діяльність – з квітня 1943 року художник долучився до підпільної роботи УПА, почавши своє кочове життя та роботу в криївках. Митець навіть мав власні псевдоніми – Бей-Зот, Левко, 333, Рибалка, а також Старий Джміль, і в ті часи він був талановитим пропагандистом, керував друкарнею повстанців, працював художником та редактором, створюючи ілюстрації для сатиричних журналів УПА та навіть розробляючи печатки, бланки та прапори для повстанців. Загалом, Ніл Хасевич був корисним для самої ОУН, використовуючи власні навички художника та редактора, поширюючи пропаганду та будучи незамінною постаттю для діяльності націоналістів та спроби здобути незалежність України.
Деталі загибелі
Коли настали 1950-ті роки, почалися спроби з боку СРСР зупинити антирадянську діяльність Хасевича через поширення його гравюр під час його роботи у підпіллі. Для розшуку художника було створено міжобласну оперативну групу, яку очолив капітан держбезпеки Борис Стекляр. Не дивлячись на всі спроби замаскуватися, бункер, де й був художник, оточили – він розташовувався на хуторі біля с. Сухівці, що за 12 км від міста Клевань Рівненської області.
Саме у цьому бункері відбувся останній бій Хасевича і двох інших повстанців. Існує версія, що художника вбили командири під час бою, але і є чутки, що Ніл Хасевич застрелився з особистої зброї разом зі своїми охоронцями – перед цим спаливши важливі документи. Помер митець 4 березня 1952 року. За три дні тіла вбитих відвезли у невідомому напрямку.
По цей час ще невідомо, де розташована його могила.
Ніл Хасевич прославився не лише своїм хистом до малювання, а й активною громадянською позицією. Він ніколи не здавався перед труднощами, і навіть після втрати ноги був відданий не лише малюванню, а й рідній Україні, роблячи все для того, щоби здобути незалежність. На честь художника названі вулиці в містах Рівне, Луцьк, Львів, Ковель, і кожного року вшановують пам’ять на його честь. Ніл Хасевич – чудовий приклад того, як мистецтво може переплітатися з громадянською позицією, а олівець може стати зброєю проти загарбників.
“Я не можу битися зброєю, але б’юся різцем і долотом. Я, каліка, б’юся в той час, коли багато сильних і здорових людей в світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива… Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б’ються”, – писав художник Хасевич за рік до смерті, лише підтверджуючи своїми словами, що всі повинні боротися за свободу, ким би ти не був.